Ця жінка створила цілу школу української вишивки в Криму та Музей народних умільців на півострові. Із захопленням про неї згадують усі причетні до світу цього рукодільного мистецтва та з великим жалем говорять про непоправність втрати. Коли її не стало, наче відійшла ціла епоха, говорять її колеги. Віра Сергіївна померла у сторічному віці, залишивши по собі багатющий спадок. Її роботи споглядають любителі прекрасного у 38 музеях світу. Сьогодні розповімо про найвидатніші досягнення відомої майстрині
Жінка народилася в Лубнах, що на Полтавщині. У дитинстві пані Віра захоплювалася грою на піаніно, з охотою малювала, танцювала. Згодом усе більше часу стала присвячувати заняттю, що згодом стане справою життя. Її перший витвір на полотні – вишитий рушник для письменника Володимира Короленка, котрий приятелював із її батьком. Закінчивши гімназію, пані Віра здобувала практику в Лубенській артілі вишивальниць, де формувався творчий почерк майстрині. Натхнення додало творче визнання – відзнака всесоюзної виставки народної творчості у Москві 1936 року. З тих пір вишивання стало справою життя Віри Роїк.
Під час війни вишивальниця потрапила під бомбардування: її контузило, два роки не могла встати з ліжка. Їй знадобиться кілька років для того, аби ліва рука оволоділа технікою вишивання – права кінцівка не працювала. Віра соромилася тогочасних своїх робіт, відмовлялася їх демонструвати людям.
За рекомендаціями лікарів, жінка перебралася до Криму з його сприятливішим кліматом. Невдовзі розпочала працювати методисткою у Сімферопольському будинку культури, вела гуртки вишивання для школярів, відкривала курси для охочих. Школа української народної вишивки з'явилася на півострові завдяки її зусиллям та невтомності. Саме Віра Роїк зініціювала створення музею декоративного мистецтва народних умільців та салон живопису художників-любителів у Криму.
Особливість творчості Віри Роїк – у її авторському переосмисленні традиційних мотивів та у вмінні вносити на полотно щось своє, пережите. Усього майстриня освоїла триста видів вишивальної техніки, серед яких улюбленою була рідна, полтавська. Основне у вишивці, на думку майстрині, – барви й малюнок. Вибираючи, що зобразить, жінка прислухалася до настрою та внутрішніх відчуттів.
Понад 50 років жінка провела в Криму. Часто їздила з експозиціями по Україні, радо навідувалася до своєї малої батьківщини. Та красивий кримський регіон надихав майстриню: «Люблю бувати на морі, особливо коли воно штормить. Важкі вали розбиваються об берег міріадами бризок. Хвилі квапляться наздогнати одна одну, але їм це ніколи не вдається. Таке й моє життя: стараюся бути на гребені хвилі й не допустити, щоб стихія мене зім’яла», – писала жінка у своїй автобіографії «Мелодія на полотні». Додавала снаги й рідна Полтавщина: «Тут я заряджаюсь оптимізмом, знаходжу нові мотиви для моїх витворів, отримую нові враження від знайомства з художниками, письменниками, поетами, вишивальницями... Моє коріння звідси... Полтавська земля є невичерпним джерелом моєї творчості».
За своє життя Віра Роїк провела понад 140 персональних виставок в Україні, Росії, Німеччині, Польщі, Болгарії та багатьох інших країнах. Отримала звання Героя України, володарка ордена княгині Ольги та ще багатьох різних нагород. Та важливіше за титули й офіційне визнання – любов і теплі слова колег-майстрів, котрі й досі вважають: зі смертю Віри Роїк відійшла ціла епоха. Майстриня не випускала голки з рук до останніх днів, а тепер жінка живе в пам'яті українців, котрі її не забувають.