За народними віруваннями, Великий піст напередодні Пасхи – найкращий час, щоб вишити до шлюбу рушники. Як зробити це, дотримуючись традицій, розповімо у нашому блозі
Для весілля знадобиться 5 рушників – щоб прикрасити ікони, коровай, перев'язати молодим руки та застелити під ноги на вінчанні. Оскільки рушник символізує життєвий шлях, то полотно для нього має бути суцільним, без мережок та тасьм, адже так «наче долю собі перерізаєш», вірять у народі. Для весільної вишивки існує спеціальне полотно, виткане з безперервної нитки. Купуючи тканину, варто звернути увагу на настрій та енергетику продавця, а до роботи братися зі світлими думками, помолившись. Бажано під час роботи не змінювати голку, вона вбирає енергію і передає її майбутньому витвору. Поганою прикметою вважається, якщо знаряддя праці загубиться або поламається – тоді ліпше розпочати заново, на новому полотні.
Довжина весільних рушників сягає два–три метри, ширина становить до 45 сантиметрів. Найпоширеніші їхні кольори – червоний та чорний, що символізують відповідно чоловіче та жіноче начало. На Поліссі подекуди траплялися червоно-сині барви (гаряча вогненна енергія чоловіка та холодна – жінки).
Звідки брати візерунки? Коли є можливість, можна запозичити з бабусиного спадку (але не з чужої скрині, бо долю переймаєш), однак обов’язково слід перенести узори на нову тканину. Вишивають зазвичай четверту частину рушника. Символом життєздатності у народі вважається зображення дерева життя, приміром, у вигляді квітки як уособлення жінки-матері. Також вишивають калину, дубове листя, виноград, птахів. На щасливий шлюб благословляють хрестоподібні знаки; доречними будуть і вишиті вінці або корона. Для рушника під весільний хліб вишивають пару птахів й декорують виріб побажаннями «На щастя», «На долю». Рушник, яким перев'язують руки, радять вишити тільки червоним, що означає подружнє щастя. Раніше була інша мода – білим по білому, себто життя без перешкод. Рушники під ноги та для ікон має свої гендерні особливості: чоловіча половина оздоблюється листям дуба та жолудями, жіноча – вітками калини або ж (рідше) ліліями.
У давнину вірили: наречена повинна вишити собі рушники самостійно. У процесі дівчина мріятиме про щасливе подружнє життя й закладатиме в рушник відповідну енергетику. Ніхто з рідні не брався допомагати панянці на виданні. Хіба ж уже геть не вміла, тоді виручала мама або сестра. Але і в такому разі вимагалося, аби майбутня дружина залишила на полотні бодай слід.
Вдалий час для вишивання весільних полотен – піст напередодні Великодня. Тоді людина сповідається, йде до причастя, відтак має світлі помисли. Такими ж чистими мають бути тіло й одяг майстрині.
Жодна чужа людина не повинна застати вишивальницю за роботою. У процесі не можна думати про лихо й прикрості, забороняється сваритися. Ні в якому разі рушники по завершенню обряду не можна комусь віддавати або позичати. Як сімейну реліквію, весільні рушники після шлюбу зберігають згорненими в трубочку у шафі, подалі від сторонніх очей.
