Сьогодні розповімо про унікальну техніку вишивки, котра стала візитівкою України, а передусім – Тернопілля. Нині борщівські сорочки є затребуваними у сучасних дизайнерів, вони готові за великі гроші придбати давню вишиванку з Борщова, аби згодом використати її для своїх модних творінь.
Особливість борщівської вишиванки, якій уже понад п'ять століть, — у її чорному кольорі. Виникнення такого способу шиття пов'язане з трагічними подіями, що відбувалися на території України. У XV–XVIII століттях на Борщівський край постійно нападали турки й татари, залишаючи по собі смерті та спустошені землі. Під час одного з таких набігів у кількох наддністрянських селах полягли всі чоловіки. Оплакуючи свої відтепер вдовині ролі, жінки заприсяглися, що впродовж сімох наступних поколінь їхні роди носитимуть траур за загиблими і братимуть шлюб у сорочках, розшитих начорно. Останнє покоління, що підпадає під цю клятву, народилося на початку XX століття.
Існують й інші легенди. За однією з версій, в одному селі жила дівчина: вродлива, людяна, добре співала, всі односельчани її поважали. Знайшла вона кохання: сільського коваля, теж красивого, але з прикрим характером. Усе йшло до весілля, та молодик знайшов собі іншу пару — дочку пана. Зраджена дівчина після цього втопилася в Дністрі, а коваль, якого відтак покинула панночка, незабаром помер від хвороби. Тоді подруги дівчини на знак жалоби вишили собі сорочки чорними нитками, а згодом й інші мешканці краю стали так одягатися.
Розповідають також, що якось на Борщівщині виникла хвороба, від якої потерпали лише жінки. Аби захиститися, вони почали густо розшивати сорочки чорними нитками. Це їх і вберегло, адже в давнину вірили: чорним кольором, що асоціюється зі смутком, можна обдурити смерть.
Є ще й релігійна легенда. Тривала засуха панувала в Борщівському краї, від якої потерпали люди, гинула худоба та врожай. Якось старшій жінці наснився сон, буцім Божа Матір на березі річки вишиває чорним по полотні щедрі візерунки з яскравими кольоровими вставками. І звернулася Вона до тієї жінки, мовляв, коли завершу працю, піде дощ і скропить усе навколо своєю живильною силою, все тоді забуяє. Прокинувшись, жінка вирішила, що сон був віщим, і взялася вишивати, та й односельчанам порадила. Малюнки на полотні можна розтлумачити як родючий ґрунт із врожаєм на ньому. Селянки взялися за рукоділля, а затим прийшли до храму і разом благали про дощ. Пішла довгождана злива, а вишиті чорними нитками сорочки стали оберегами для жителів Тернопілля.
Витоки борщівської вишивки можна простежити ще в трипільській культурі. З того часу до нас дійшли кола, ламані лінії, ромби та інші фігури. Мистецтвознавці доводять, що ця вишивка поруч із полтавською є однією із найдавніших та найпопулярніших нині.
Попри закладену в ній траурність, борщівські вишиванки з барвистими вкрапленнями виглядають дуже ошатно. Існують два типи такого вбрання: повсякденна сорочка — із візерунком тільки по коміру та на манжетах, і святкова, що має орнамент на грудях, спині, плечах та по всій довжині рукавів. Один такий розкішний рукав жінка могла вишивати цілу зиму. Відтак і однакові сорочки траплялися не надто часто — кожна рукодільниця вкладала в своє творіння власну душу й фантазію. Справжня борщівська сорочка пошита з білого домотканого полотна (переважно з конопляного, лляного практично не використовували) й вишита грубими вовняними нитками.
Самих технік вишивання борщівської сорочки нараховується понад 50! Кожна така сорочка з бабусиної скрині таїть свої історії й таємниці. Попри сумне походження, борщівська вишиванка має урочистий святковий вигляд та є реліквією для кожної сім'ї.
Кожен регіон має свої традиції вишивки і ми ще спробуємо про це розповісти більше згодом. А поки що не втомлюємося нагадувати: якщо ви не вмієте вишивати самостійно, або не маєте на це часу, ви завжди знаєте місце, де найвигідніше купити вишиванки - наш сайт! :)
(фото - "Борщівські сорочки з колекції Віри Матковської")