(Вишиванка)
Ця жінка — справжній самородок, котру знають далеко за межами її рідного краю. Галина Махонюк із села Овадне, що на Волині, – талановита вишивальниця, любов до ремесла якій передали бабуся й мама. Вишивка для неї — не просто хобі, а й справа життя та велика розрада. Змалку пані Галина вишивала разом зі своєю світлої пам'яті сестрою-близнючкою Світланою. Обох хвороба прикувала до інвалідних візків, однак не могла позбавити головного — волі до життя й відчуття краси
Сестри народилися у сільській родині на Рівненщині, та невдовзі переїхали на Волинь. Вишивати навчилися ще дітьми й присвятили цьому захопленню свої життя. У полотнах Махонюків відображається їхній внутрішній світ, їхні радощі й смуток. Цікаво, що сестри завжди вишивали разом — кожна зі свого кінця рушника, що особливо їх зближувало. Вдвох придумували й орнаменти, малювали ескізи. У їхньому творчому доробку — понад триста спільних полотен. Щоб бути обізнаними у своєму ремеслі, Світлана й Галина перечитали стоси літератури про історію й символіку української вишивки. А ще — ідеально володіють різноманітними техніками вишивання: хрестиком, вирізуванням, виколюванням, лічильною гладдю, занизуванням...
Нині пані Галина сама примножує сімейний спадок. Все в її оселі свідчить про те, що тут мешкає неабияка майстриня: червоно-чорні трикутники вишитих серветок розташовані у заскленій шафі кількома симетричними рядами; диванні подушки, розшиті нитками теплих кольорів, гордо випинають свої круглі животи. В антресолях зберігаються картонні коробки — кожна завдовжки в метр. Якщо їх усіх вийняти, то кімната перетвориться на суцільну барвисту ковдру.
Галина тим часом розповідає свої професійні секрети:
– Ніколи не сідаю до роботи, коли тривожать прикрі думки або коли поганих новин по телевізорі надивлюся, – усміхається жінка. – Добре надихнутися чимось прекрасним — для цього мені підходять вірші Ліни Костенко. Думки мають бути світлими, інакше не варто братися до праці.
На думку вишивальниці, в жодному разі не можна нехтувати традиціями. Тому на рушнику повинно бути щонайменше дві геометричні фігури — це пані Галині відомо зі старовинних полотен, які вона досліджувала.
Є й інші секрети, про які слід пам'ятати майстриням:
– Квіти на полотні мають дивитися на сонце, бо ж і насправді вони повертають свої голови до світла. Але це не обов'язково схід, як дехто собі думає. Сонце ж то всюди.
Жінка пригадує і кумедні випадки зі своєї вишивальної практики.
– Якось на одній із виставок до мене підійшов чоловік і порадив не вишивати червоним, бо це, мовляв, комуністична символіка. Але ж вишивка куди давніша, ніж ця ідеологія, – дивується пані Галина.
Зі своїми виставками Махонюки об'їздили чи не всю Україну, їх добре знають у колах майстрів. Нині пані Галина, будучи в поважному віці, будує чимало нових планів: вишити ще сотню рушників, зробити подарунки свої руками для близьких людей, відтворити на полотні графіку подруги-художниці, оздобити вишивкою лялькові костюми...
Що значить вишивка в житті Галини Махонюк?
– Це те, що об'єднує нашу країну. Ніхто не вміє вишивати ліпше, ніж українці. Це заняття відповідає нашому менталітету: хто сідає за цю роботу, мусить мати вдосталь терпіння, – вважає вишивальниця.