Вишивка: техніки вишивання

16.01.2011

Вишиванка.Нет

За способом нанесення стібків (заданого розміру чи довільного) усі вишивальні техніки можна поділити на рахункові і не рахункові (довільні). У літературі про вишивку зустрічаються різноманітні варіанти класифікації технік.

В Україні зафіксовано більше 100 технік вишивання. Оскільки багато способів нанесення узорів на тканину відрізняються один від одного лише незначними деталями, то це дає можливість об’єднати їх у групи, скажімо, мережки, різні змережувальні шви та ні. Крім того, усі способи творення узорів на тканині групують у три блоки:

- позитивний однобічний (хрестик, поза голковий шов, колодки тощо);

- позитивно-негативний двобічний – спосіб нанесення стібків, коли на зворотному боці утворюється візерунок – негативний відбиток узор з лицевого боку (низинка, занизування);

- позитивний двобічний – це вишивка, коли на лицевому і зворотному боці спостерігається ідентичний узор (качалочки, кривулька, верхоплут, лиштва, штампівка, виколювання).

Дивіться також: Жіночі вишиванки

Деякі дослідники народної вишивки поділяють техніки вишивання на «глухі» і «прозорі». Глухими названо техніки, якими декорують тканини суцільним зашиттям. Під час вишивання прозорими техніками виникає необхідність розділити фактуру тканини, витягнувши нитки основи чи піткання (мережки, вирізування, виколювання).

Низинка. «Занизування, «низь», «низинка» є одним із стародавніх способів шитва, дуже подібним до ткання, й очевидно, він походить від останнього. Низь – це єдина техніка, коли лицевий бік узору утворюється з вивороту. На голку набирають завжди непарну кількість горизонтальних ниток і вишивають по всій ширині малюнка з покрайницею. У комплексі з низинкою часто застосовували техніки «в прикріп» і лічильна гладь. У першій з них обриси орнаментальних мотивів творили простою низинкою, а проміжок посередині заповнювали прикладеною поверх ниткою, що прикріплювалася до тканини способом «у прикріп». Іноді проміжки, які утворювалися у низинній рамці полотна, зашивали лічильною гладдю.

Хрестик. Наприкінці ХІХ ст. ця техніка відома в усіх східнослов’янських країнах. Панівне місце поміж інших технік «хрестик» почав здобувати в останній чверті ХІХ ст. Проникнення фабричних тканини (міткалю, перкалю, маркизету тощо), бавовняних різнокольорових ниток, паперових зразків узорів для вишивання («десені») витіснило своєрідні селянські орнаменти і замінило безліч швів універсальним хрестиком.

Хрестик витіснив традиційні монохромні вишивки, оскільки дозволяв вводити кожний новий колір, не порушивши водночас заданої композиції візерунка, але змінивши загальне звучання орнаменту. Навіть один-єдиний хрестик, вишитий іншим кольором, здатний підсилити чи зміни колорит та художню тональність орнаментального мотиву.

Дивіться також: Чоловічі вишиванки

Мобільність хрестикової техніки породжує необмежені можливості у створенні різноманітних композицій геометричного, рослинного та інших стилів орнаменту. Саме така невимогливість і незалежність від сировини, а також порівняно легке виконання стали причиною широкого розповсюдження цього способу вишивання.

Виколювання. При використанні цієї техніки дірочки проколювали гострим предметом, наприклад, веретеном, а краї закріплювали густо покладеними прямими стібками. Для шиття брали ручнопрядені лляні нитки, попередньо запечені у тісті, що надавали їм жовтавого кольору. Також інколи для отвору розсували нитки у центрі орнаментального елемента і вводили голку в одне і те ж місце навколо дірочки, щільно закріплюючи її нитками.

З відповідно розміщених дірочок на тканині утворювали ажурний узор з геометричних мотивів. Легкість і прозорість таких орнаментів підсилювали білі чи сизі (колір натурального лляного прядива) нитки, які використовували в цій техніці.

Вирізування. Під час вирізування на полотні утворюються ажурні просвіти. Для цього спочатку обробляли контур сітки качалочковою лиштвою чи обметницею, після чого тканину в потрібних місцях вирізували. Зазвичай повсюди в Україні вирізування виконували білими нитками і лише на Поділля для цього використовували кольорові нитки.

Верхоплут. Для шиття верхоплутом чоловічих вишитих сорочок використовували різнокольорові вовняні і заполочеві нитки, жіночих – ручнопрядені лляні чи бавовняні нитки білого кольору. Здебільшого верхоплутом вишивали монохромні візерунки. Цей шов поєднували з ретязю, лічильною гладдю, вирізуванням. На чоловічих сорочках оздоблювали комірці, на жіночих – уставки.

Лічильна гладь. Нею оздоблювалися чоловічі й жіночі сорочки, рушники. Зазвичай вона супроводжує техніки виколювання і вирізування. Вишиваючи цією технікою, стібки кладуть паралельно до ниток основи чи піткання. Кожен стібок віддалений один від одного на одну нитку. Лічильна гладь є технікою «позитивною двобічною», коли узор ідентичний з лиця і з вивороту.

Ланцюжок (тамбурний шов). Вишиваючи таким способом, петлі викладали довкола голки на полотні, або в неї втягували подвійну нитку і вишивали швом «позад голкою» так, щоб її кінець проходив між двома нитками. Останній варіант був поширенішим у народній вишивці.

Ланцюжок є обов’язковою технікою під час вишивання сухозліткою. В орнаментальній лінійно-рамковій композиції ланцюжком виокремлювали різні мотиви. Однак цією технікою легко і мобільно можна вишивати різноманітні складні конфігурації. Але цей прийом з’явився лише наприкінці ХІХ ст. У 20-х роках ХХ ст. ланцюжок майже повністю витісняє трудомісткішу техніку ретязь.

Плетінка (козлик). Цим швом оздоблювали сорочки, сукняний та хутряний одяг. При вишиванні плетінкою вживали вовняні, конопляні та бавовняні нитки. Цей спосіб не регламентується точним рахунком ниток – косі стібки на лицевому боці прокладаються в прямокутній клітці. На звороті утворюються прямі стібки здебільшого горизонтального напряму.

Мережка. Як спосіб оздоблення тканини мережка дещо відмінна від інших технік вишивання. Поряд з цим усі прийоми, які характерні для інших технік, наявні і в мережках (наскрізний стібок за лічбою ниток). В основі декотрих мережок лежать такі техніки вишивання, як обметиця, вишивка по настилу, півхрестик. Відмінність мережки полягає в тому, що під час її виконання заздалегідь необхідно підготувати розріджену фактуру полотна. Тому так шити можна лише на тканинах з полотняним переплетінням основи й піткання.

Мережки, виконані на одній смужці витягнутих ниток, називаються простими, а на кількох смужках, розділених між собою стрічками тканини, або на сітці, зробленій на вертикально і горизонтально витягнутих нитках, – складними.

Мережки на сорочках – це різноманітні комбінації з одинарними прутиками (подвійний прутик, схрещений прутик тощо) та вишивкою по настилу. При цьому кожен прутик щільно обвивається одним чи кількома витками робочої нитки, залежно від малюнка заданого орнаменту. Прутик виступає своєрідною кліткою на тканині (як при вишиванні хрестиком).

Інші техніки вишивки: змережування, обметиця, техніки горизонтальних стібків (мотане, кафасор, поверхниця, набирування), «курячий брід», ретязь, штампівка, стебнівка, «колодки», «розчохи», «качалочки», «позаігленне», гаптування.

(в статті використані матеріали видання: Людмила Булгакова-Ситник “Подільська народна вишивка”, 2005 )